Урок в кабінеті світла

…

Кабінет Світла був зроблений наче з маленьких лампочок. Стільців та столів у ньому не було, на уроках учні займалися лише практикою. Теорію задавали додому, та й то нечасто. Вчителювала у цьому кабінеті золотоволоса дівчина років двадцяти, весела, усміхнена, яка вміла зацікавити предметом, що можна вважати найважливішим умінням вчителя.  Навіть найзапекліші двієчники на цих уроках слухали уважно, відкривши рота, тому і практичні, і контрольні тут завжди здавали на вищі бали.

– Так, – сказала золотоволоса дівчина, поглядаючи на учнів, які сиділи прямо на підлозі (підлога була тепла, спеціально для сидіння).

– Сьогодні ми вивчатимемо збирання світла. Що це? Нині самі побачите. Як ви, гадаю, помітили, в моєму класі завжди тепло і світло незалежно від часу доби чи пори року. Чому ж? Чи є припущення?

А у відповідь – тиша. Діти тихенько сиділи, розмірковуючи над питанням. Через кілька хвилин вгору піднялася тремтяча, невпевнена рука. Вчителька підбадьорливо посміхнулася:

– Так, Поліна. Твої припущення?

Дівчинка зніяковіло посміхнулася вчительці у відповідь. На перервах Поліна зазвичай весело щебетала, розсіюючи навколо себе радість і веселощі, як справжнісіньке сонечко. Але під час уроків дівчинка завжди бентежилась і дуже хвилювалася.

– Ну, я зовсім не впевнена, що це так, навіть швидше за все я не маю рації, ‒ обережно почала Поліна. Весь клас із цікавістю слухав. Зрозумівши це, дівчинка зніяковіла ще більше, на кілька секунд затнулася, а потім, ніби зважившись, випалила: – Швидше за все, у вас підлога та стіни зроблені з матеріалу, який поглинає світло та тепло на вулиці, а потім віддає його до класу.

– Ух ти, молодець! – радісно посміхнулася вчителька. – Чудове припущення. А зараз питання до класу: а всі інші будинки світло не накопичують?

Тепер чекати відповіді довго не довелося ‒ імпульсивна Кіра, не підводячи руку, зірвалася з місця і заторохтіла:

– Ні, не накопичують. Та й ця будова навряд має таку властивість. Усі будинки світяться тому, що це закладено у їхній природі. Просто сонце світить яскравіше, ніж місяць і напівзгаслі зірки, з яких зроблено будинки. Але коли настає ніч, світло, яке випромінюють будинки, уже нічого не перебиває, тож ми його бачимо.

– Правильно, – кивнула вчителька. – Але, Поліна, сонечко, не засмучуйся, твоя відповідь теж була певною мірою правильна. А тепер я вам поясню, чому так відбувається. Світло справді можна накопичувати. Але неживі речі на це не здатні. Ось закрийте очі і уявіть слабо освітлену кімнату. Потім уявіть, як ви повільно, ніби величезною мережею згрібаєте все світло цієї кімнати в одне місце. Тоді перед вами буде добре освітлене місце, а в інших частинах кімнати – темрява. А тепер розплющуйте очі.

Весь клас здивовано ахнув: перед кожним учнем було яскраво освітлене місце, все інше ж було приховано в непроглядній темряві. Це було так красиво! Деякі діти, ще сидячи із заплющеними очима, примудрилися не лише виконати завдання, а й коли усе світло було «розфасоване», обережно стягнути його в інших. Загалом урок пройшов цікаво. Іра обожнювала уроки у цій школі – тут не занудьгуєш!

…